3 Авг

Дід макей

.


Дід макей

Вчепилася в дідову руку, боячись оступитися. Що толку дивитися вниз — не те що дорогу, ніг своїх не бачити. Як тільки дідусь знаходить стежку, змійкою в’ється від будинку дядька Сэмэна до ставка?

Ставок — ось він, поруч, за пригірочком, розкинувся чорним полірованим мармуром, що відображає будиночки, приткнувшиеся на тому березі.

Розташувалися на ще не остиглому за коротку літню ніч камені-голыше. Дідусь швидко закидав донки на сазана, приготовлені з вечора. Донкі тихенько вдаряли по мармуру води — розбігалися іскри і тут же гасли.

Снасті ці залишилися від батька дідусевого, мого прадіда Василя, за розповідями, заядлейшего сазанятника.

Ми їх прихопили, збираючись в гості до дядька Сэмэну, двоюрідному братові дідуся. Хата дядька ховалася в садочку. За городом струмок, гордо іменується річкою Велика Елань. Цю Велику Елань підперли дамбою, вода заповнила балку, вийшов пречудовий ставок, ставок, по-місцевому. У ставці — сазани.

Це ми вчора бачили. Дядько показував нам село. Попався назустріч дедочек, маленького зросту, щупловат — тягне щось важке за спиною.

— Це дід Макей, рибак наш найкращий. Знову сазанів несе. Майже кожен день ловить. Але що головне? Він ловить.

А ось більше ніхто впіймати не може. Секрет знає. Але такий хитрий, нікого близько до себе не підпускає, навіть під градусом, зберігає таємницю, — пошепки промовив дядько Сэмэн, а потім вже голосно, хитро посміхаючись у вуса:





— Гей, діду, на свіжу макуху сазанчиков ловив?

— На макуху, на макуху, — посміхнувся дід, а сам швидко шмигнув у провулок.

Сазани зовсім позбавили нас спокою. Весь вечір ми пиляли макуху, пахнувшую так, що я сама не витримала і почала гризти один кубик.

І ось ми сидимо на голыше, притиснувшись один до одного, чекаємо клювання. Мене б’є тремтіння, то від ранкової свіжості, то від нетерпіння. Вже й сонце підбилось, півні нарешті вгамувалися, а покльовки все немає і немає.

— Що за нісенітниця, адже такого не може бути, — не витримав дідусь.

Він витягнув одну закідушку. Від макухи і сліду не залишилося. Тільки голі гачки сором’язливо висіли на капронових повідках.

Витягли другу, третю — та ж картина.

— Так-так, — промовив дідусь, — адже хтось макуху з’їв, сама вона розмокнути і відвалитися не могла.

Почухав потилицю, покрутив бороду, та як трісне себе по лобі:

— Ах я старий дурень! Ах самовпевнений дурень! Мені б вчора ще можна було здогадатися, в чому тут справа. Ну, нічого, будуть ще у нас сазани, вже ввечері будуть!

Збираємося додому.

Дядько з веселою усмішкою зустрів нас:

— Ну що? Здолали наших сазанів?

— Здолаємо, брат, сьогодні ж здолаємо.

Після ситного обіду, не осиливши і однієї сторінки, я задрімала. Прокинулася, коли сонечко вже принишкло. Дідусь тільки і чекав мене.

Він приготував дві легкі вудки бамбукові.

— Куди йдемо? — поцікавилася я.

— Пічкурів ловити. Адже тут піскарі знатні. Чула ж, що дядько Сэмэн говорив: навіть дід Макей сазанів на горілку змінює, а їсть юшку з пічкурів.

Він обожнює їх!

Ловити пічкурів одне задоволення. Вони жадібно хапають, тільки встигай тягати! За пару хвилин ми висмикнули з десяток великих, жирних рибок.

Але дідусь несподівано дав команду змотувати вудки.

— Так не вистачить адже на юшку, дідусь.

— Ще й залишиться, — посміхнувся він.

Пішли, на мій подив, не додому, а до місця, де вранці намагалися рибалити. Дідусь дістав закидушки, порізав найбільших пічкурів на шматки, нанизав їх на гачки. Тепер-то я зрозуміла все.

Ну й дідусь, ось хитрюга, гірше діда Макеєва.

Сіли на той же камінь і стали чекати. А чекати довелося недовго. Волосінь на одній донці різко сіпнулася і поповзла. Дідусь підскочив, підсік, і ось він — довгоочікуваний сазан! І нехай в ньому не більше півтора-двох кілограмів.

Але ж це сазан!

Не встигли зняти з гачка першого сазана, клюнуло на іншу донку. Дідусь підсік, але віддав волосінь мені, щоб сама виводила рибу.

З горем навпіл умудрилася витягти на берег сазана, трохи менше першого. А потім пішло. Години за дві зловили сім штук.

Горді, прямували додому, але зробили гак вздовж ставка, де рибалив дід Макей. Дід, побачивши наш улов, витріщив очі, а потім приречено запитав:

— На макуху, значить, рибалили?

— На макуху, діду, на макуху, — засміявся дідусь.

— Ну, а здогадалися як? Або підгледіли за мною?

— Ні, дідусю, це ви здогадалися, ви — зметикували, що до чого. А я просто читав в якомусь журналі риболовецькому про подібної ситуації. Знав, що якщо у водоймі мало корму для сазана, так і той, що є, йому не дістається через всюдисущих пічкурів, сазан мимоволі починає харчуватися пічкурами, та так звикає, що йому вже більше і не треба нічого. Ось бачите, тут немає моєї заслуги.

І це ваш секрет. А я його нікому не скажу. Ви, діду, дійсно знатний рибак!

.